Краще пізно ніж ніколи. Тому ось відео із другою частиною нашої поїздки до Болгарії :) - про знайомство з Румунією, дорогу до міста Клуж чудовими румунськими Карпатами, соляні копальні в Турді та першу технічну несправність.
Далі як і зазвичай іде дуже багато букв - розповідь про цю частину подорожі, тому хто не осилює стільки, дивіться відео;)
==========================
З Чернівців ми виїхали зранечку: наслухавшись розповідей про величезні черги на митниці не хотіли витрачати багато там часу. Але на диво на митниці все було спокійно і без ажіотажу - пів годинки і ми радісно робимо перші селфяшечки в Румунії.
Тільки ми переїхали кордон і як очікувалось дорога стала значно кращою. Значно менше горбів, ям і інших слідів ремонту, які так притаманні для наших доріг. Через це і кілометри давались набагато простіше. Ще на кордоні я звернув увагу на табличку із швидкісними лімітами у Румунії і вони дещо відрізняються від наших: 50 в місті, 100 поза містом та 130 на автомагістралях. Оскільки ми були у гостях, щоб не псувати репутацію українців, намагався притримуватись цих обмежень. Але дивно, ми завжди їхали ледь не найповільніше))) А втім румуни терпляче їхали за нами і обганяли, коли це дозволялося правилами.
Через пару годин дороги зупинились в центрі невеличкого містечка на обід. Що одразу нам не сподобалось - це румунські (чи то циганські) дітлахи на вулиці, які жибракували і нагло приставали до нас зі словами “ун долар”. Враження від Румунії в перші години знайомства трохи підпсувалось. Для обіду ми обрали піцерію, яку нам порадили місцеві. Ціни там виявилось не були низькими, але як тільки нам принесли замовлення ми зрозуміли чому:) Ви колись бачили миску з салатом на пів кілограма? :) Порції там були ну просто громадні! Тієї їжі, що ми замовили ми звичайно не доїли:) Що було дивним ще, що офіціанти майже не говорили англійською:) Замовлення ми робили на пальцях із тицанням у малюнки меню))) Але згадавши, що це містечко невеличке і взявши у порівняння наші заклади… :). І до речі забігаючи наперед з такою проблемою по-моєму ми більше не стикались - зазвичай в інших місцях, де ми ставали, всюди нас (англійську) розуміли.
Першим чекпоінтом в нашому маршруті було місто Клуж. Дорога туди проходила по серпантинах мальовничих румунських Карпат. Взагалі наш запланований маршрут передбачав два переїзди через Карпати. І це був перший з них. Краєвиди просто вражали. Ми не могли відірвати очей від тієї краси. Я заздрив своїй супутниці, вона могла насолоджуватися пейзажами безупинно, а мені потрібно було концентруватись на дорозі:)) Гори як завжди були дивовижні, і що мені одразу здалось, були такими рідними і знайомими, але водночас трохи інакшими.
Але не обійшлось і без пригод. Після подолання перевалів ми зіткнулись з першою технічною проблемою - розтягнутий ціпок. І здавалось, хіба це проблема?:) от щоб всі несправності були такими:) Але коли я не знайшов у себе в інструментах потрібного розміру ключа(інструмент), щоб це виправити... посеред Карпат… біля якоїсь хатинки, де я знайшов тільки кількох дітлахів і бабусю, які не розуміли абсолютно нічого з того, що я їм говорив… це виявилась для нас серйозніша проблема ніж ми думали:)) Що робити… беру ріжкового ключа для демонстрації і йду галасувати на дорогу, по якій і так ніхто не їздив, і сподіваюсь, що хоч у когось в машині буде потрібний нам інструмент. Через 10 хвилин бачу першу машину... махаю… спиняється. Підходжу. Звідти із приємною посмішкою чоловік щось питає румунською. Я вітаюсь і питаю чи немає у нього інструменту, і о диво, він відповідає мені також англійською (перше авто і спиняється, та ще й знають англійську - згадуючи попередній досвід спілкування із румунами в кафе, для мене це було диво)... але нажаль у нього інструменту з собою не було. Однак чоловік запропонував свою допомогу. Ми одразу пішли до місцевої бабці і він їй румунською все пояснив. Як вона розповіла, через пів години приїде її онук з району і він буде мати все, що нам потрібно. Чоловік вирішив дочекатись разом зі мною, доки не приїде той хлопець. Тому отак близько пів години ми сиділи у альтанці, милувались гірськими пейзажами і говорили про всяке, пригощаючи один одного усім чим мали:) Коли хлопець приїхав, чоловік пояснив йому, що мені потрібно, і як тільки той повернувся із потрібними ключами, чоловік побажав удачі і аж тоді поїхав. Хлопець англійською знав тільки ОК, але також дуже рвався мені допомагати, за що я був дуже їм обом вдячний:) Ми виправили недолік, зібрались, подякували місцевим ще раз і поїхали далі.
Другу частину шляху до Клужа ми намагались їхати швидко, адже вже втратили години 2 чи 3 через цю незаплановану зупинку. Гори закінчились і змінились на пагорби, але нові для нас краєвиди у поєднанні із вечірнім низьким вже сонцем все ще привертали наші погляди. Я решту дороги до Клужа думав про того приємного чоловіка та хлопця, які так хотіли нам допомогти. І знову переконався, що світ не без добрих людей. І враження від Румунії ставало ще кращим…
Пізно ввечері ми приїхали у Клуж. Там на нас із нетерпінням вже чекав мій старий добрий друг Юрік. Він бачив, що у ФБ вобід ми зачекінились в кафе вже в Румунії і дуже хвилювався, коли у запланований час не приїхали до Клужу. У нього ми і планували заночувати першу ніч в Румунії. Ввечері (майже вночі вже) ще прогулялись трохи містом і спробували знайти якесь кафе, щоб повечеряти. Але нажаль вже все було зачинене (або вже йшло до цього) тому прийшлося їсти у МакДональдс. Після вечері ми знайшли і забронювали житло (як і завжди через сервіс booking) для наших наступних зупинок в Брашові та Бухаресті і вже добряче втомлені лягли спати.
Наступного дня зранку ми зібрались, попрощались та подякували товаришу за гостинність і виїхали далі. Наступною зупинкою було містечко Турда - 40 кілометрів від Клужа. Там ми відвідали соляні копальні, які було вирито, ще багато століть тому. Зараз там зробили розважальний та оздоровчий центр. Коли приїхали, побачили заповнену велику парковку, невеличкий сувенірний ринок та вхід у пагорбі, що нагадував здалеку хатинку хобіта із всім відомої трилогії. Ззовні все виглядало ну дуже просто і ніщо не говорило про те, що на нас чекає там. Припаркувались, перевдягнулись і пішли всередину. Вхід та місце на парковці вкупі обійшлися нам трохи більше 8$. Як тільки зайшли всередину, одразу стало легше. На вулиці тоді була спека, а в копальнях температура постійна 12градусів, через що нам в шкірі було дуже комфортно. Повітря у копальнях було вологе та насичене сіллю, що казали нам дуже корисно для дихальних шляхів. Не знаю правда це чи ні, але дихати там було дійсно легко і почували ми себе просто чудово. Всередині ми наче попали у зовсім інший світ. Довгі коридори із соляними стінами, старі технічні приміщення та галереї із давнім дерев'яним обладнанням для підняття солі на поверхню та багато різних і часом дуже дивних інструментів тих часів. Ми спускались у дві глибокі з’єднані між собою копальні Рудольф та Тереза, глибина якої більше 100 метрів. На дні останньої утворилось солене озеро, по якому можна за додаткову платню поплавати та порелаксувати на човниках. Ми були просто шоковані, коли побачили, що тут зробили не просто туристичне місце, а обладнали цілий розважальний комплекс під землею. Встановили сучасний панорамний ліфт, справжнє хоч і не таке велике оглядове колесо, мінігольф, більярд, столи для пінг-понгу, боулінг, навіть був вайфай та багато чого іншого. Якби тут ще й їжу продавали, то тут запросто можна було б провести увесь день:) Але нажаль у нас часу бракувало. Після кількох проведених із задоволенням тут годин ми вирушили далі - до міста Брашів, що знаходиться біля самісіньких Карпат.
Дорога до Брашова проходила переважно по рівнинній місцевості і була вже не такою цікавою. Але, під'їжджаючи до Брашова, вже ближче до вечора, картина змінилася: ми побачили просторі поля, позаду нас сідало сонечко, на горизонті вже було видно місто, а на фоні добре проглядалися силуети гірських масивів. І ми на мотоциклі все ближче й ближче знову наближалися до гір під вже не такими яскравими але все ще теплими променями сідаючого сонця. Ось саме такі приємні моменти і відкладаються у пам’яті і вже тільки заради цього варто подорожувати і тягнутись до пригод.
Далі буде...